Ісая 14

¹Близько час його^{+Час кари на Вавилон.}, й не загаяться днї його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землї їх рідній; прилучаться до них чужоземцї, й пристануть до Яковового дому. ²І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце^{+Перські царі прикажуть своїм людям, відвести полонених жидів у їх землю.}, а Ізраїль присвоїть їх собі на землї Господнїй за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули. ³І станесь тодї: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволї, що на тобі тяготїла, ⁴То висьпіваєш у піснї побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя — скінчився грабіж! ⁵Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів, ⁶Що побивав люто народи ударами безʼупинними, панував над племенами в гнїві, докучав без міри, ⁷Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають; ⁸Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають! ⁹Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіходї твоїм; всїх велетнїв побудила, всїх князїв землї; із престолів повставати всїм царям звелїла; ¹⁰А всї вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?! ¹¹Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі! ¹²Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи! ¹³Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі; ¹⁴Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься. ¹⁵А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню. ¹⁶Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами? ¹⁷Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку? ¹⁸Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї; ¹⁹Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть, ²⁰Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв! ²¹Готуйте різанину синам його за беззаконностї батька їх, щоб не піднялись і не заволодїли землею, та не сповнили сьвіт ворожнечею. ²²Так, встану на них — говорить Господь Саваот — і вигублю імя Вавилону до нащадку — й сина й внука, говорить Господь. ²³І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот. ²⁴Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться, ²⁵Щоб стерти Ассирийця в землї моїй й розтоптати його на горах моїх; а тодї спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх. ²⁶Так призначено, так постановлено про всї (поганські) землї, а се рука, простягнута на всї ті народи; ²⁷Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне? ²⁸В роцї ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово: ²⁹Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде лїтаючий дракон. ³⁰А тодї бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати^{+Народ жидівський.}; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю. ³¹Ридайте ж, ворота^{+Старшини, що засїдали в воротях.}, вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках. ³²І що ж тодї скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.