Приповісті 17

¹Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею. ²Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить. ³У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця. ⁴На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання. ⁵Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен. ⁶Вінець людей старих — сини синів, унуки, а слава дїтей — родичі їх. ⁷Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі. ⁸Гостинець — се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому. ⁹Хто провину покриває — любови шукає, хто ж про неї все згадує — друга відвертає. ¹⁰Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів. ¹¹Хто бурить — у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя. ¹²Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою. ¹³Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло. ¹⁴Почин до сварки — як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась. ¹⁵Хто грішного правдить і правого винуватить, — оба вони гидота Господеві. ¹⁶Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, — на те в його нема ума. ¹⁷Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє. ¹⁸Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого. ¹⁹Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку. ²⁰Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду. ²¹Хто дурня зродив — то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів. ²²Веселе серце — як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї. ²³Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду. ²⁴В розумного мудрість — перед очима, дурного ж очі — на концї землї її вбачають. ²⁵Безумний син — отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй. ²⁶Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити старшину^{+словами.} за суд справедливий. ²⁷Розумний — хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна. ²⁸І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, — навіть розважливим.